Едмонтон має одну дуже зручну для міста особливість — поруч із ним тече велика річка. Північний Саскачеван буквально проходить через міський ландшафт, тому питання води для перших мешканців Едмонтона довгий час не виглядало якоюсь особливо складною інженерною задачею. Річка є — вода є. Що ще потрібно?
Насправді потрібно було ще дуже багато чого.
Бо між «вода є в річці» та «з крана тече питна вода» лежить ціла історія помп, труб, фільтрів, резервуарів, водоочисних станцій і дуже наполегливих міських чиновників. Коли Едмонтон почав швидко зростати, просто підійти до Північного Саскачевану з відром уже було недостатньо. Саме тому — про питну воду Едмонтона, її історію, водогін та сучасне очищення читайте на edmonton.name.
Нині питна вода Едмонтона надходить саме із цієї річки. Її забирають, очищують на двох водоочисних станціях — Rossdale та E.L. Smith — перевіряють, знезаражують і лише після цього подають у тисячі кілометрів міських труб. Вода проходить досить складний шлях, перш ніж опинитися у звичайному кухонному крані.
Але так було не завжди. Про те, як Едмонтон поступово перетворив річкову воду на централізовану систему водопостачання, варто поговорити окремо — адже історія місцевого водогону добре показує, як маленьке поселення перетворюється на велике місто.
Історія водопостачання Едмонтона: як місто виживало до появи водогону
На початках Едмонтон не дуже нагадував сучасний мегаполіс, де достатньо повернути кран, щоб отримати воду. Поселення розвивалося біля Північного Саскачевану, а сама річка була головним природним джерелом води та важливою частиною життя міста.
У ті часи воду можна було брати з річки або місцевих джерел і колодязів. Причому підземна вода мала очевидну перевагу: вона природно проходила крізь ґрунт і гравій, а отже, могла бути чистішою за воду безпосередньо з річки. У матеріалах початку XX століття навіть описували використання колодязів під річищем як своєрідного природного фільтра.
У 1901 році в Едмонтоні проживало лише 2626 людей. У 1903-му — уже майже 7 тисяч, а в 1906 році — понад 14 тисяч. До 1911 року населення досягло 24 900, а в 1914-му — 72 516 людей. Такими темпами колодязь дуже швидко переставав бути міською інфраструктурою і став просто колодязем.
До того ж місту потрібна була вода не лише для пиття. Вона була необхідна для пожежогасіння, підприємств, громадських будівель та майбутньої каналізації.
Тож Едмонтон почав дивитися на Північний Саскачеван не просто як на річку поруч, а як на ресурс, який потрібно було навчитися використовувати організовано.
Як будували перший водогін в Едмонтоні та чому місту стало мало річки під боком
Ідея централізованого водопостачання визрівала ще на початку XX століття. У 1901 році інженер Вілліс Чіпман запропонував систему водогону та каналізації для Едмонтона. Місце для водопровідних і енергетичних споруд обирали не випадково: воно мало бути зручним щодо майбутньої мережі труб.
Будівництво почалося вже в 1902 році. У районі Россдейл створили водозабір, відстійник і перші водопровідні магістралі. Планувалося, що будинки почнуть підключати до системи в 1903 році.
Того ж 1903 року в Россдейлі запрацювала перша водоочисна станція Едмонтона. Вона мала помпове обладнання та басейн для відстоювання води. Тобто місто вже не просто брало воду з річки — воно почало будувати повноцінний ланцюжок від водозабору до споживача.
Перший етап централізованого водопостачання був досить скромним за сучасними мірками. Перша мережа мала близько 10,5 кілометра чавунних водопроводів, 50 пожежних гідрантів та резервуар на 330 тисяч літрів. Вона обслуговувала 4176 споживачів.
У 1913 році для системи водопостачання спорудили нову помпову станцію, а водозабірні труби простягнули приблизно на 900 метрів. Це дозволяло ефективніше забирати воду з річки та збільшувати можливості системи.
Причому потреби містян швидко змінювалися. Люди хотіли не лише пити воду. Вони хотіли ванни, туалети, нормальну санітарію — словом, усе те, без чого сучасна людина навряд чи уявляє комфортне житло. Для міста це означало одне: водогін повинен був рости разом із населенням.
А Едмонтон ріс дуже швидко. Саме тому історія місцевого водопостачання — це фактично історія того, як місто поступово навчалося бути великим.
Сучасна питна вода Едмонтона: звідки місто бере ресурс та як працює очищення
Сучасна система водопостачання Едмонтона значно складніша за перші труби початку XX століття, але головне джерело залишилося тим самим — Північний Саскачеван.
Річка бере початок у Канадських Скелястих горах, а її водозбір охоплює величезну територію далеко за межами самого Едмонтона. Тому якість питної води міста залежить не лише від того, що відбувається безпосередньо в межах Едмонтона, а й від стану всієї території вище за течією.
Нині воду з річки очищують на двох основних станціях — Rossdale Water Treatment Plant та E.L. Smith Water Treatment Plant. Перша працює ще з 1903 року, хоча нинішня будівля станції була споруджена в 1947 році та розширена у 1956-му. E.L. Smith запрацювала в 1976 році, а масштабне оновлення станції завершили у 2008-му.
Сам процес очищення води нагадує добре організований конвеєр. Спочатку річкову воду забирають через спеціальні водозабірні споруди. Далі з неї видаляють великі домішки, додають реагенти, які допомагають дрібним частинкам об’єднуватися в більші пластівці, після чого ці частинки осідають.
Наступний етап — фільтрація. На станціях використовують шари антрациту та піску, через які проходить вода. Після цього настає знезараження: застосовуються хлор, ультрафіолетове випромінювання та хлорамін. Такий багатоступеневий підхід потрібен для того, щоб знешкодити мікроорганізми й забезпечити безпечну воду вже на виході із системи.
На цьому пригоди води не закінчуються. Після очищення вона потрапляє до резервуарів, а звідти помпами подається в міську мережу. Загалом вода проходить очищення протягом кількох годин, а EPCOR постійно контролює її якість за сотнями параметрів.
Цікава деталь: фахівці навіть регулярно оцінюють запах води. Особливо це важливо під час весняного водопілля, коли зміна природних умов може впливати на смак і запах річкової води. Тобто шлях від Скелястих гір до кухонного крана контролюють значно уважніше, ніж може здатися людині, яка просто відкрила кран і набрала склянку.
Вода для Едмонтона з Північного Саскачевану: очищення, постачання та контроль якості
Історія питної води Едмонтона — це історія поступового перетворення природного ресурсу на складну міську систему. Колись місту вистачало річки, колодязів і простих способів добування води. Потім населення почало стрімко зростати, з’явилися підприємства, будинки, санітарні вимоги — і вода вимагала вже не відра, а водогону.
Нині Едмонтон отримує питну воду з Північного Саскачевану, очищує її на двох великих станціях і подає через розгалужену мережу до міста та навколишніх громад. Система постійно модернізується, а якість води контролюється на сотнях показників.
Тож без води Едмонтон, схоже, не залишиться. Принаймні поки річка тече, інженери не сплять, а містяни не вирішили одночасно набрати по тисячі ванн. Останнє, щоправда, краще все ж не перевіряти.