В Едмонтоні є велика кількість гарних парків, в яких різноманітна флора і фауна. Однак в перші роки створення міста все було трохи по-іншому. Детальніше про те, як в столиці Альберти з’явилися парки і їх особливості поговоримо на edmonton.name.
Рання історія
Корінні народи різних націй, такі як крі, дене, ірокези, інуїти та інші, є першими мешканцями й охоронцями річкової долини Едмонтона. З різних джерел відомо, що ці народи проживали на Черепашачому острові десятки тисяч років. Важливо відзначити, що ці відомості були підтверджені археологічними знахідками, які були зроблені на ділянці землі в закруті річки поруч з водоочисною станцією E.L. Smith. Артефакти, знайдені в цьому місці, датуються 9000 років тому. Корінні народи, які жили й торгували на цій місцевості, розвивали культуру, що забезпечувала їх гарне управління землею протягом тисячоліть. У XVIII столітті перші європейці прибули в цю місцевість. У 1795 році тут побудували форти Північно-Західної компанії й Гудзонової затоки. У 1802 році обидва форти перенесли на землю, яка тепер називається Россдейл, а в 1915 році вони зовсім перестали існувати. У 1876 році корінні народи цього регіону підписали Договір №6, хоча для папашасе-крі ситуація була складнішою, а європейська колонізація вже почалася. За межами форту будувалися ферми відповідно до системи річкових ділянок, яку ввели в 1882 році. Таким чином, в цьому районі почався колоніалізм, який триває донині.
Зі створенням форту Едмонтон і розвитком міста більшу частину долини річки почали використовувати в промислових цілях, наприклад, зводили вугільні шахти, відкривали лісопильні, цегельні заводи й робили сміттєзвалища. У 1907 році місто найняло першого в Канаді ландшафтного архітектора Фредеріка Тодда для створення паркової системи. Тодд відразу заявив, що дуже важливо використовувати всі переваги чудової природної краси долини річки та ущелин. Також він наголосив на важливості резервування землі на вершині берега для громадських доріг, з яких люди могли милуватися пишністю долини внизу.
З 1907 року по 1931 рік містом було створено понад 100 паркових зон. Крім того, на той час воно придбало більшу частину земель по обидва боки річки від поля для гольфу Highlands до парку Laurier. У цей ранній період Едмонтон також викупив землі ущелин Mill Creek, Groat, Mackinnon, Kinnaird і Whitemud Creek.
Початок деіндустріалізації та розвитку парків
Протягом двох десятиліть місто проводило деіндустріалізацію долини річки Північний Саскачеван. Краса, яку люди прагнули створити, була доповнена бажанням мати місце, де можна зміцнити своє здоров’я і душевну рівновагу. Метою розбиття парків на початку XX століття було дати можливість містянам відпочити від метушні, побувати на природі, порибалити, покататися на ковзанах і санках. До кінця 1940 року парки стали популярними місцями відпочинку.
Негативна ситуація склалася після того, як транспортний департамент міста розпочав розробку системи міських швидкісних автомагістралей, адже тоді Едмонтон мало не втратив свої парки в долині річки. Вся річ у тому, що її і яри збиралися використовувати як швидкісні автомагістралі, що ведуть до центру міста. Проєкт швидкісної автомагістралі Mill Creek скасували лише в 1960-х роках після протестів містян. Однак роботи в ущелині MacKinnon почалися і нині цей парк становить собою широкий коридор, оскільки дерева вирубали, а дорожнє полотно проклали.
Після зупинки проєкту «Metropolitan Freeway System» провінція продовжила створювати парки. Тоді в Едмонтоні був розбитий Capital City Recreation Park, на який було витрачено 35 мільйонів доларів. На той момент метою міста і провінції було з’єднання зелених зон від Ермітажу до Гай-Левел. Це означало придбання невеликих ділянок землі для завершення системи набережних стежок. Непомітні пішохідні та велосипедні доріжки, 4 пішохідні мости полегшили пересування між парками. Колишній прем’єр-міністр Альберти Пітер Логід відзначав, що Capital City Recreation Park – це втілення концепції високої якості життя для жителів Едмонтона та їхніх дітей. Згідно з угодою між містом і провінцією, всі зміни в парку повинні були бути схвалені міністерством навколишнього середовища провінції. Успіх Capital City Recreation Park був приголомшливим, і система стежок була розширена до вже наявних парків західної частини Едмонтона, таких як Victoria, Emily Murphy, Mayfair, Whitemud і Laurier. Крім того, можливості для відпочинку розширилися від пікніків, катання на санках до піших прогулянок, їзди на велосипеді та бігу.
Зусилля з охорони природи та екологічне планування
Створення великої системи парків послужило поштовхом для масштабних зусиль міста щодо збереження річкової долини. У 1976 році відкрили John Janzen Nature Centre, мета якого – підвищити екологічну обізнаність містян. У 1985 році прийняли постанову про річкову долину, яка забезпечила паркам правовий захист. Таким чином, парки річкової долини Едмонтона тепер займали площу понад 18000 акрів. Однак у постанові згадувалося про майже повну втрату Capital City Recreation Park через будівництво системи швидкісних автомагістралей. У міру зростання і зміни Едмонтона, підвищення цінності землі річкова долина опинилася під загрозою комерційного і промислового використання.
У 1990-х роках міська влада усвідомила, що долина річки має важливу екологічну цінність, оскільки її межі охоплюють території з природною рослинністю і водно-болотними угіддями, які сприяють біорізноманіттю міста. У цей період був опублікований документ «Ribbon of Green», в якому особлива увага приділялася питанням охорони природи. У 1995 році розробили документ «Natural Areas Policy», а кілька років по тому створили програму «Master Naturalist» і Natural Areas Advisory Committee з метою підвищення обізнаності громадян про екологію річкової долини та методи її збереження. У 2007 році представили «Natural Systems policy».
У 2008 році місто опублікувало звіт про біорізноманіття Едмонтона. У ньому було зазначено, що природні території міста знаходяться під тиском в результаті комерційного і промислового розвитку. Багато з них вже деградували, фрагментувалися і були повністю втрачені.
У 2011 році місто створило генеральний план з охорони навколишнього середовища «The Way We Green», який включав два важливі пункти:
- Едмонтон захищає, зберігає і покращує систему охоронюваних природних територій в рамках чинної та взаємопов’язаної екологічної мережі.
- Місто захищає ліси, долину річки Північний Саскачеван і систему ярів як найбільше природне надбання.
Нова історія, що змінює цінності
За останні кілька років усвідомлення містом своєї ролі опікуна, трохи змінилося. Яскраве тому підтвердження – скасування програми «Master Naturalist» і розформування Natural Areas Advisory Committee. Потім у 2016 році місто розпочало зведення лінії швидкісного трамвая Valley Line, яка проходить через 5 парків в долині річки. У зв’язку з цим відбулося вирубування понад 1600 дерев тільки в південно-східній частині. У документі про оцінку впливу на навколишнє середовище зазначено, що лінія ускладнить пересування диких тварин і негативно вплине на місцеву екосистему.
У 2016 році Асоціація студентів-юристів Університету Альберти, що спеціалізуються в галузі екологічного права, провела аналіз прогалин у захисті долини річки. У підсумку вони встановили, що долина річки Північний Саскачеван і система ярів міста не отримують ефективного захисту, а місто не оцінює сукупний вплив проєктів, які воно затверджує і планує. У відповідь на все це створили Edmonton River Valley Conservation Coalition.
Нині Едмонтон має найбільшу систему парків серед усіх міст Північної Америки, яка сприяє збереженню екології та надає можливість містянам відпочивати на лоні природи.
