На початку 20 століття в Едмонтоні була проблема з утилізацією відходів і сміття. Містяни були не усвідомлені про те, яку шкоду приносять відходи навколишньому середовищу. Саме тоді з’явилося сміттєзвалище Грірсона, яке стало великою раною Едмонтону. Про те, яку шкоду чинило сміттєзвалище, чому його довго не могли ліквідувати та багато інших фактів, читайте далі у статті на edmonton.name.
Повторне використання відходів і сміття
На початку 20 століття жителі Едмонтона і Страткони просто викидали відходи на вулицю. Це спричинило появу великих сміттєзвалищ, які несли серйозний вплив на екологію. З 1900 року містяни почали ставати екологічно свідомими. В Едмонтоні почали з’являтися сміттєспалювальні заводи. Сміттярі, торговці металобрухтом, прибирали вулиці від сміття. Відходи, які залишалися, скидали в річку Північний Саскачеван.
Місцеві жителі 20 століття мали витончений погляд на відходи. Помиї, попіл, сміття розглядалися як окремі категорії і сортувалися по-різному. Попіл, який включав всі види спаленого матеріалу, повторно використовували, для створення дорожнього покриття. Власники готелів і ресторанів давали помиї свиням. Багато емігрантів теж зрозуміли, що можуть використовувати відходи для будівництва домівок.
Саме перспектива повторного використання сміття стала причиною появи найбільшого смітника в Едмонтоні – Грірсона. Багато безробітних людей відвідували це місце, бо тут вони могли знайти коштовні речі. Досить цікавий факт стосовно цього: бідняки, які жили на смітнику Грірсона, за тиждень заробляли 2 долари. Один голандський емігрант на ім’я Смітті особливо відзначився тим, що перетворював сміття на квіткові горщики та рамки для картин ручної роботи.
Сміттєзвалище Грірсона було не лише зручним місцем для викидання непотрібних речей, але і значно вплинуло на течію в річці Північний Саскачеван. Грірсон, в честь якого назвали сміттєзвалище, був відомим інженером у Едмонтоні. Він заохочував людей до скидання відходів на Грірсон-Хілл. Це викликало гнів Департаменту охорони здоров’я, Департаменту поліції. Мешканці Маколі та Бойл-Хайтс почали скаржитися на запах, але на це їм просто наказали зачиняти вікна і якомога менше провітрювати будинки.
Епідемія холери свиней, закриття сміттєзвалища Грірсона
Сміттєзвалище почало активно розростатися, його площа досягла майже центру Едмонтона. У 1911 році міський комісар зробив першу з багатьох спроб закрити його. Слідчі, які були надіслані північно-західною кінною поліцією, встановили, що на звалищі Грірсона розмножуються хвороби, які загрожують життю людей.
Сміттєзвалище не закрили, воно і далі несло велику шкоду здоров’ю людей і навколишньому середовищу. У 1913 році розпочалася епідемія холери свиней, причина виникнення хвороби була та, що свині годувалися помиями на смітнику Грірсон. Пандемія призвела до паніки містян, бо ті побоювалися, що спалах пошириться на людей.
Епідемя призвела до тимчасового закриття сміттєзвалища Грірсона. Проте деякі люди все рівно продовжували викидати сміття. У 1915 році едмонтонці висунули ідею будівництва великої стіни, яка відокремить місто від сміттєзвалища в долині річки. Але від цього плану влада відмовилася.
Позитивні зміни
У 1917 році мер Едмонтона висунув ідею. Вона полягала в тому, що потрібно було найняти робітників, які зможуть засипати відходи на смітнику Грірсона попелом. Таким чином сміття, відходи не будуть гнити і забруднювати навколишнє середовище. У міру розростання міста, сміттєзвалище розширювалося на захід Едмонтона. Воно захоплювало квартали біля Законодавчої влади.
Містяни вимушено жили з закритими вікнами до 1929 року, коли нарешті почали регулярно вивозити сміття. В кінці 20 століття сміттєзвалище офіційно закрили. Тоді мешканцям, які жили поряд з сміттєзвалищем, були надіслані повідомлення про виселення. Влада прийняла рішення спалити все, що було на смітнику.
